Skip to content

Лист друзям миру

Автор Леандер Кайзер

про поточну політичну ситуацію в Австрії

Відень, 10 січня 2025 р.

Vielen Dank an Oksana Stavrou für die Übersetzung ins Ukrainische von Leander Kaisers „Brief an die FriedensfreundInnen„. Der Offene Brief, verfasst am 10. Jänner 2025, ist zugleich ein Kommentar zur gegenwärtigen politischen Situation in Österreich.

З Партією свободи Австрії до влади приходить партія, яка позиціонує себе проти «розпалювання війни», — а саме проти підтримки України постачанням зброї та грошей на ведення воєнних дій, — партія, яка виступає за суворе дотримання нейтралітету Австрії та покращення відносин з Росією. Це значною мірою відповідає тому, до чого закликають багато друзів миру з березня 2022 року. Насправді вони мали б відчувати певне задоволення, якщо б вони як антифашисти, якими вони за їхньою самооцінкою є, не зневажали цю партію і не вбачали у ній загрозу демократії. Наші більш чи менш ліві друзі миру точно не голосували за цю партію. Але вони все ж повинні запитати себе, чи не могла їхня власна агітація проти «розпалювання війни» та «мілітаристського виття», проти підтримки оборонної війни України також піти на користь «неправильній стороні». Об’єктивно (навіть без суб’єктивного наміру) опинитися не на тому боці – це не випадковість, а результат власної політики в конкретній історичній ситуації.

Серед друзів миру, до яких адресований цей відкритий лист, я не розумію тих, хто відмовляється засуджувати російську агресію, яку вони виправдовують, хто бачить в українцях просто гарматне м’ясо у проксі-війні США та Заходу, хто не визнає за українським народом ні національного самовизначення, ні власної політичної волі. Я не звертаюся до тих, хто злісно коментує кожну українську невдачу і марить перевагою Росії, хто просто вважає Зеленського надокучливим, хто задля низьких цін на газ бажає швидкого миру за рахунок України.

Таких друзів миру можна відрізнити від тих, до кого я звертаюся, за одним простим критерієм: погляди одних знайшли б схвалення в Росії, в той час як обурення «розпалюванням війни та мілітаристським виттям», якби воно в ім’я добросовісності було спрямоване також і проти російської пропаганди, в Росії привело б напевне у в’язницю чи у виправну колонію.

Можливо, через успіх австрійської Партії свободи на виборах для декого трохи більше прояснилася історична ситуація, в якій ми знаходимося. Велика імперіалістична сила з диктаторським фашистським керівництвом, порушуючи міжнародне право, розпочала війну, щоб щонайменше анексувати значні частини сусідньої країни та нав’язати свою волю решті. Водночас ця влада різними методами просуває переважно праворадикальні угрупування, які дружньо налаштовані до Росії та виступають за «демонтаж» або розпуск Європейського Союзу. Ці групи знаходяться на підйомі по всій Європі, подекуди вже майже в правлячому уряді чи за крок від цього. Якщо час антифашизму, час «НІКОЛИ ЗНОВУ» ще не пробив тепер, то я не знаю коли (хіба що зараз вже запізно).

Мені здається неможливим протистояти нашим праворадикальним піонерам «неліберальної демократії» під авторитарним керівництвом, фашистам чи напівфашистам (чи як би ми їх не називали), якщо тим чи іншим чином поділяти з ними думку щодо центрального питання зовнішньої політики, яке вже давно є також центральним питанням внутрішньої політики в Європі, і якщо прямо чи опосередковано підтримувати їх своєю пацифістською діяльністю. Історична логіка, неправильно названа логікою війни, строгіша та реальніша, ніж розмови про «логіку миру» (Мюнхен 1938, Мінськ 2015).  Вона також ставить тих, хто з гуманного співпереживання з жертвами, з загиблими і пораненими від обох сторін, прагнуть до припинення бійні, до кінця війни і до миру з будь-яким результатом, на неправильний бік: на бік агресора та ворогів демократії.

Протест і опір планам та заходам уряду Герберта Кікля мали б стосуватися як зовнішньої, так і внутрішньої політики: виступати проти того, щоб Австрія, як Угорщина, покинула європейський консенсус рішучої підтримки Україну в її існуванні та в її оборонній війні. Так чи інакше, вказувати на антисемітські братства та якихось «підвальних нацистів», які можуть прийти до влади разом з Партією свободи, буде недостатньо. Хай навіть гасла на зразок «Нацистів геть» подобаюся власним послідовникам, все одно вони не тільки помилкові, оскільки Партія свободи просто не має націонал-соціалістичної програми, вони ще й по суті тривіалізують злочини націонал-соціалізму. Антифашисти повинні аналізувати і знати своїх справжніх противників, а не економити на мисленні за рахунок наклепницьких ярликів, ефект яких давно спожитий.

Шановні друзі миру, цей лист, звичайно, сформульований дещо гостро. Але він містить також запрошення разом подумати про завдання антифашистів у сучасній ситуації.

Леандер Кайзер, д-р філ., художник, народився 1947 р. в Іннсбруку. Живе і працює у Відні, нещодавно опублікував збірку есе «Інший модерн?»

Веб-сторінка: www.leanderkaiser.com

Картина Леандера Кайзера під назвою «Щур як щуролов» (права частина диптиху «Наслідки поганого уряду») задокументована 11 травня 2024 року в «Zwischenwelt International»:

https://konstantinkaiser.at/2024/05/11/die-ratte-als-rattenfaenger-von-leander-kaiser/

Published inZwischenwelt International